Історія винаходу чайних пакетиків
Чай, розфасований в одноразові пакетики - те, до чого ми давно звикли, але ставлення до нього різне: хтось принципово заперечує такий формат, дехто допускає використання пакетованого напою в офісі або в дорозі, а найпрактичніші - і вдома не заморочуються з розсипною заваркою. У будь-якому разі чай в одноразовій упаковці вже давно нікого не дивує, хоча всього століття тому поява цього продукту зробила невелику революцію.
У 1904 році Томас Саліван задумав провести рекламну компанію - він вирішив відправити своїм замовникам на пробу зразки чаю різних сортів, таким чином клієнти повинні були ознайомитися з асортиментом пропонованого товару. Порції були розраховані на одну заварку, тому розфасувати їх було вирішено в шовкові мішечки і одержувачі оцінили - хтось із них спробував заварити чай прямо в чашці, заливши мішечок окропом. Ідея справді не набула поширення, але спосіб запам'ятали.
Минуло кілька років і нова версія фасування знайшла своє застосування під час Першої світової війни. Дрезденська компанія організувала постачання чаю для солдатів, а сам напій був упакований у мішечки з марлі. В армії їх прозвали "чайними бомбами" - це був дуже зручний спосіб швидко зігрітися гарячим напоєм у польових умовах.
Розвиток виробництва
Фей Осборн, який працював у компанії з виробництва паперу, зацікавився нововведенням і вже в 30-ті роки таке фасування чаю швидко поширилося Америкою, щоправда марля, в яку упаковували заварку, спотворювала смак готового настою, тоді Осборн поставив собі за мету знайти альтернативний матеріал.
Інженер перепробував величезну кількість паперової сировини: тропічні дерева, бавовник, джут, ананасове листя - нічого не підходило, але через деякий час Осборну нарешті пощастило - відповідний матеріал вийшов із манільських конопель, які використовували для морських канатів. Близько трьох років пішло на розробку хімічного процесу обробки паперу. Пізніше вдалося налагодити виробництво рулонів у промисловому масштабі, і вже у 1934 році новий матеріал для пакування чаю з'явився на ринку, а до кінця 30-х посунув свого конкурента з марлі.
Друга світова війна завадила подальшому просуванню манільського паперу. Усі запаси рослини були спрямовані на потреби флоту. Осборн спробував використовувати вторсировину - відіпрані морські канати. Їх було недостатньо, тому експерименти з пошуком нового матеріалу відновилися.
Наступним відкриттям став фільтрувальний папір - він був дешевшим за манільський і більш доступним. Наприкінці 50-х років компанія Teekanne запатентувала звичний нам двокамерний пакетик із металевими дужками. Настій виходив більш ароматним, а фасувальний матеріал ніяк не впливав на смак.
